?

Log in

No account? Create an account
Моя книжка про Квебек вийшла у 2018 у Києві, у видавництві «Нора-Друк»

Мій Квебек. Люди, мови і життя у Квебеку і навколишній Канаді / Євген Лакінський. — Київ : Нора-Друк, 2018. — 272 с.
Тверда обкладинка.
ISBN 978-966-688-021-8

Електронна версія: https://play.google.com/store/books/details?id=RRxJDwAAQBAJ

Паперова версія: https://books.nora-druk.com/product/lakinsky/

Наша сторінка на Фейсбуці: https://www.facebook.com/MiyKvebek/ і на GoodReads: https://www.goodreads.com/book/show/38315048

Як вирішують “языковый вопрос”

Щойно в Україні починаються розмови про “двомовність”, хтось обов’язково згадує про Канаду.

Але Канада не схожа на Україну. В Україні майже всі розуміють і українську, і російську; у Канаді ж більш як 2/3 населення не розуміє французької, а більш як кожен 10-й мешканець – англійської.

А головне – в Канаді два різних народи, зі своїми культурами, мовами і менталітетами. Настільки різні, що з’явився термін “2 solitudes” (“дві самотності”).

Чому англійська Канада не засвоїла французьку

Французька – обов’язковий предмет у кожній англоканадській школі. Але вчать її не як живу мову для повсякденного вжитку, а як латину в гімназіях 19-го століття. Латину, вважалося колись, треба знати “для загального розвитку”. Але чи міг би гімназичний відмінник дати собі раду у реальному латиномовному суспільстві (якби таке зберіглося)? Наскільки легко було б послуговуватися латиною у магазині, у транспорті, по телефону, та й просто з перехожими? А подивитися художній фільм чи заповнити анкету?

Як захистити “непрестижну” мову

У 1977 році парламент Квебеку прийняв Хартію французької мови (так званий “Закон 101”). Французька оголошувалася єдиною офіційною. За законом, усі приватні бізнеси мають надавати послуги офіційною мовою, якщо того хоче клієнт (чи надають вони послуги ще й англійською – то їхні приватні справи). Усі вивіски і оголошення мають бути офіційною мовою (англійський текст можна додати, якщо букви менші від французьких). Усі великі та середні компанії мають працювати офіційною мовою (зокрема й менеджмент). Лікарі, медсестри та інші професіонали мають скласти іспит з офіційної мови.

Читати далі: http://novynarnia.com/2016/10/24/kanadskiy-paradoks-chomu-bilingvizm-ne-pratsyuye-i-yak-zahishhati-neprestizhnu-movu/

Originally posted by texty_ua at Мови, які вмирають. Подорож до індіанців Квебеку

Індіанець інну

Тексти продовжують вивчати ситуацію з мовами, яким загрожує витіснення і зникнення. Наш автор відвідав канадських індіанців, котрі мешкають у Квебеку і поступово забувають свою мову. Я питаю молоду індіанку про мовну ситуацію. Вона трохи дивується. Так, мова жива, нею говорять у сім'ї, поміж своїми. Хоча молодь, звісно, більше говорить французькою.

До індіанців їздив: Євген Лакінський

З першого погляду, Сет-Іль на Північному Березі затоки Святого Лаврентія здається звичайним квебеським містечком. Чистенькі вулички приватних одноповерхівок, перед ганками - газони і клумби з квітами. Де-не-де - школи, кафе, дитячі майданчики. А навколо - гарна природа.

(Читати більше)

Originally posted by vent_de_la_mer at Таємниці національної літератури
У Квебеку - кілька видавництв, що спеціалізуються на якісній/інтелектуальній літературі. Точніше, на літературі з претензіями на таку. Одне з них - Boréal (http://www.editionsboreal.qc.ca/) - щороку видає коло десяти нових творів квебекських авторів. Книжки, самі по собі, деколи чудові, деколи непогані, деколи не дуже. Але йдеться про інше.

Мені завжди було цікаво, як це все окуповується. Книжки досить дорогі, а питома аудиторія, сказати б, не масова.

От беру художню книжку з Бореалю - до речі, дуже і дуже добру - дочитую до кінця, і на останній сторінці - подяки квебекському та канадському урядам за фінансову допомогу. От вам і джерелр книжкового багатства.

Якби не державне фінансування, квебекська література обмежувалася б хіба бест-селерами і перекладами. А добрі (але "не масові") книжки так ніколи б не дішли до читача.
Originally posted by vent_de_la_mer at Квебек - сповідь іммігранта, пост фактум
Коли я тільки перебрався до Квебеку, то рвався усім розповісти про цей край. Щодня дізнавався багато цікавого і дуже хотів цим поділитися.

А тепер нічого розповідати не хочеться. Хоча цікавого бачу і дізнаюсь не менше.

Чому? Уявіть, що прийшли на дикий пляж. Сидите на скелі, дивитеся на море, на сосни над обривом... Скупалися у холодній чистій воді і загаряєте на піску.

Чи є сенс описувати це в інтернеті? Хто прийде на пляж, той і сам зможе усе це побачити і відчути. Якщо захоче. Хто ніколи не був на пляжі - тим і не цікаво.

Є ще й такі, хто прийшли на пляж шумною компанією, сіли спиною до моря, накрилися парасолею, п'ють горілку і грають у карти. Це називається «русская община», «українська громада» тощо. Їм теж нафіг не потрібно розповідати про море: захочуть - повернуть голови на пару сантиметрів і усе побачать на власні очі.

Отже - мовчу. Але цікавого багато...
Моріс Дюплессі (1890-1959), прем'єр-міністр Квебеку у 1936-1939 і у 1944-1959.

Він був видатним політиком і неперевершеним маніпулятором. Прийшовши до влади, він став майже диктатором. Він вигравав усі вибори, окім виборів 1939 року (та й ті програв через втручання федерального уряду, який мав зміцнювати владу під час війни).

Він позиціонував себе як квебекський націоналіст. Він дав Квебеку національний прапор, який дотепер є головним національним символом (тоді як над Оттавою ще років 20 висів Юніон Джек). Але вороги називали його «негритянським королем», порівнюючи з африканськими царьками, яким британські колонізатори дозволяють робити що завгодно, поки ті тримають свої народи у покорі.

З усіх прем'єр-міністрів Квебеку, Моріс Дюплессі найдовше протримався при владі. І якби не помер, то напевно б виграв ще одні вибори.


Рекомендую чудовий історичний серіал про цю людину. Знято у 1970-ті роки, практично по гарячих слідах. Зроблено дуже якісно:
Знайомий з Торонто спитав, куди і як краще поїхати на вихідні - Оттава, Монреаль чи місто Квебек?

Я поділився враженнями, а потім подумав: може це ще комусь стане у пригоді? Отже:
Монреаль:
Як на мене - найкраще місто у Канаді. Тут просто добре. Класно пройтися вул. Сент-Катрін, Ст-Дені, Мон-Рояль. Зазирнути на Пляс-дез-Арт, до Чайнатауну, до Старого Порту. Звісно ж до церкви Нотр-Дам і навколишніх кварталів. Десь на Сен-Дені пообідати. Чи на бульварі Сен-Лоран, чи на Мон-Рояль. Куча кафе за смаком. Якщо цікавить добре пиво - бар Амер-а-Буар на Ст-Дені. Або ж "Ле 3 брасьор" там же.
 
Доїхати від Торонто - автобус або карпулінг (дешевше, швидше, багато анонсів на Крегсліст: http://toronto.fr.craigslist.ca/rid/)
 
Місто Квебек:
Гарно, приємно, центр можна обійти пішки. Їхати автобусом можна, але від вас трохи далеко (3 год. від Монреалю). Є літак. Автобус зупиняється у центрі міста.
 
Туристи обожнюють фейк, тому тусуються виключно у Пті-Шамплен. Архітектура там автентична (18е століття), а вся решта - лохотрон для туристів. Ну окрім музеїв. Занадто дорогі ресторани (за рідким виключенням) і штучні магазини сувенірів. Хочеш бачити справжнє місто - пройдися вул. Сен-Жан за міські ворота, також - Рене-Левек і Гранд-Алле. ПЛюс нижнє місто - особливо бульвар Сен-Жозеф.
 
Оттава:
Не знаю, що там такого бачити. Ну парламент, ну вид на ріку. Є кілька приємних кварталів, але Кінгстон гарніше.
Гатіно убоге - хоча центру починають потрохи надавати людський вигляд. Ейлмер (де я живу) - на заході Гатіно - приємний квартал, але з цікавого там лише пляж, яхт-клуб і головна вулиця.
 
Проте у Оттаві є й гарні ресторани і паби: якщо приїдеш -буде де попити пиво і перекусити :) Ну й краєвид на річку не поганий, і купатися можна.
 
Від Торонто - якщо карпулінгом - 30$ за людину (анонси на Крегсліст)
«Entre la mer et l'eau douce» , 1967 (у Ютюбі його розбито на 10 частин). Є англійські субтитри.


Фільм дуже добре зроблений. Там є все - і любовна романтика, і реалізм, і патріотизм, і персонажі живі/симпатичні. Чудово показано Квебек 1960х років.

Квебекська письменниця Марі-Сіссі Лябреш. Роман "Borderline" (Marie-Sissi Labrèche. « Borderline ». Montréal : Boréal, c2000. ISBN : 9782764602218 (2764602219)). "Бордерлайн" - психіатричний синдром, при якому людина боїться бути покинутою і не може встановити нормальні відносини з іншими.

У дівчинки - психічно хвора мама. А головне - довбанута на всю голову бабуся. Бабуся псує життя доньці і онучці. В результаті дочка остаточно зникає у божевільні.

Дівчинка виростає, сходиться з художниками. Їй 22 роки. Щоб самовпевнитись, трахається направо й наліво з різними чоловіками і деякими дівчатами. Але великого задоволення з того не має - просто до болю хочеться бути комусь потрібною. І п'є до нестями.

Усіх нормальних бойфрендів зрештою відганяє  п'яними істериками і зрадами.
І дуже нещасна.

Уся книжка - від першої особи. Усе крутиться навколо "Я". " Я пішла", "Я відчуваю", "Я не хочу", "Це мені нагадує" тощо тощо. Інші люди - як декорації, їхні почуття і мотивації - це щось вторинне чи навіть третинне.

Текст дуже важко читати. Сама істерика на 158 сторінок. Переважно - депресивні дитячі спогади перемішані з пустослов'ям. Оживляють історію описи сексу. А ще те, що героїня - молода гарна дівчина, яка Страждає (дуже романтичний образ).

Довго я боровся з цією книжкою, але читацька настирливість перемогла!!
Розв'язка. Бабуся помирає. Дівчина з горя самотньо блукає вулицями і зрештою стрибає з моста. У лікарні зустрічає нормального хлопця. Хепі енд!

Latest Month

February 2018
S M T W T F S
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728   

Syndicate

RSS Atom
Powered by LiveJournal.com
Designed by Tiffany Chow